Розглянуто проблему функціонування міфу України в літературі української діаспори 1920 - 1950-х рр. Проаналізовано наукові здобутки вітчизняних і зарубіжних філософів, психологів, етнографів, антропологів, фольклористів і літературознавців у сфері вивчення історії формування та функціонування міфу України. Наведено результати дослідження художніх текстів І.Багряного, В.Барки, Є.Маланюка, О.Ольжича, О.Теліги, У.Самчука, Т.Осьмачки у контексті архетипної критики. Проаналізовано окремі аспекти міфології творчості, проблеми Бога і божественного в міфі України, а також морально-етичного вибору людини за умов бездержавності її нації. Охарактеризовано міфопоетичні парадигми переваги окупованої нації, її внутрішнього та зовнішнього ворога. Розкрито сутність національного розуміння духовного та плотського, зокрема, міфологеми амазонки в українській літературі.

Рассмотрена проблема функционирования мифа Украины в литературе украинской диаспоры 1920 - 1950-х гг. Проанализированы научные достижения отечественных и зарубежных философов, психологов, этнографов, антропологов, фольклористов и литературоведов в сфере изучения истории формирования и функционирования мифа Украины. Приведены результаты детального исследования художественных текстов И.Багряного, В.Барки, Е.Маланюка, О.Ольжича, Е.Телеги, У.Самчука, Т.Осмачки в контексе архитипной критики. Проанализированы некоторые аспекты мифологии творчества, проблемы Бога и божественного в мифе Украины, а также морально-этического выбора человека в условиях отсутствия государственности его нации. Охарактеризованы мифопоэтические парадигмы преимущества окуппированной нации, ее внутреннего и внешнего врага. Раскрыта сущность национального понимания духовного и плотского, в частности, мифологемы амазонки в украинской литературе.

У літературознавстві прийнято вважати письменників деміургами, які на підставі художнього домислу й реальних фактів творять cвіт своїх героїв. На рівні міфу проблема Бога i Божественного у цьому вторинному видуманому митцем світі не перестає існувати й функціонувати на повну потужність. Прикладом такого явища є міфічний зріз прози Тодося Осьмачки.

Проаналізовано політичні, соціально-економічні та педагогічні передумови становлення та розвитку полікультурної освіти у ВНЗ Канади. Визначено провідні тенденції розвитку полікультурної освіти Канади, її основні принципи та зміст відповідної підготовки вчителів гуманітарних дисциплін. Обгрунтовано керівні теоретико-методичні ідеї побудови навчальних планів і програм у системі полікультурної освіти Канади, розкрито шляхи її інтеграції до світового освітнього простору. Проаналізовано концепції полікультурної освіти в педагогіці провідних країн світу й України в контексті нових вимог до підготовки вчителя третього тисячоліття.

Всебічно досліджено консолідуючий міф України на матеріалі творів провідних художників слова української діаспори 20-х - 50-х рр. XX ст.

Розглянуто художні особливості поеми О. Ольжича "Городок 32" і цикл віршів "Незнаному воякові". За допомогою інструментарію архетипної критики інтерпретовано текст і підтекст названих творів. Розглянуто образ ліричного героя та проблему авторської позиції.

Досліджено теоретичні засади багатокультурності. Розглянуто концепцію мультикультуралізму, зміст і його практичне наповнення. З'ясовано сутність, цілі та зміст білінгвального навчання в освітній практиці США, Канади, Німеччини, досвід яких найбільш повно висвітлений у зарубіжній педагогічній літературі.

Исследованы теоретические основы поликультурности. Рассмотрены концепция мультикультуризма, его содержание и практическое наполнение. Обоснованы сущность, цели и содержание билингвального обучения в образовательной практике США, Канады, Германии, опыт которых наиболее полно освещен в зарубежной педагогической литературе.

The article studies theoretical principles of polyculture, its conception, content and practical points. Items, purposes and the content of bilingual education in the educational systems of the USA, Canada, Germany whose experience is most completely elucidated in foreign pedagogical sources are determined in the article.

Розглянуто роль національних доменів (Домену Української Держави, Домену Української Нації, а також національних Доменів Мови, Сім'ї, Культури, Науки й Етнопедагогіки, Збройних сил, Мистецтва). На матеріалі прози В. Барки та І. Багряного розглянуто особливості взаємин і протиріч колонізованої та колонізаторської нації через метафізичні об'єкти трансцендентного впливу на представників різних народів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш4 г(4УКР)6 д

Рубрики:

Літературознавство

Шифр НБУВ: Ж73616 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто архетипи землі і дитини в прозі української діаспори 20 - 50-х років ХХ ст.

Досліджено значення міжнародного співробітництва у забезпеченні полікультурної освіти. Проаналізовано сутність мети полікультурної освіти. Розглянуто зразкові системи полікультурної освіти деяких країн світу.

Досліджено окреми способи утворення епонімів у польській та українській мовах у процесі міжкультурної комунікації. Проаналізовано сутність мети міжкультурної комунікації. Розглянуто значення опанування епонімів, що формує мовну та загальну культуру студента, включаючи його до загальносвітового культурного простору.

Розглянуто лірику Євгена Маланюка як творчу реалізацію поета-вісника. Зокрема, усебічно проаналізовано проблему генія, питання Бога та ієрофанії, основні категорії імені, любові - гріха й харизми. Існуючий інструментарій архетипної критики увиразнено, систематизовано й доповнено поняттями осяяння, інсайтів, категоріями міфологічних концептів, фреймів, патернів, компонентів рефреймінгу, національних доменів, міфологічних фантомів (голограм).

Розглянуто міфологічне поняття нації як міфеми, міфологеми, фрейму, патерну, концепту, архетипу. Образ нації-Діви. Колонізована нація як повія і рабиня у творчості Є. Маланюка. Народ-колонізатор і народ-колонізований у романі І. Багряного "Розгром". Політична нація як завершальний етап зрілого та самодостатнього народу. Національна ідея в структурі вітаїстичного національного міфу.

Розглянуто досягнення й інструментарій міфологічної школи XIX ст., сучасної міфологічної критики та неоміфологічної школи в застосуванні їх інструментарію для скрупульозного аналізу художніх текстів літератури української діаспори 20 - 50-х рр. XX ст.

Розглянуто питання наукового використання інструментарію міфологічної критики у всіх її нинішніх трактуваннях науковими школами і течіями. Головним проблемним завданням статті виявилося аргументоване доведення продуктивності аналізу інструментарієм архетипної критики творів письменників української діаспори 20 - 50-х рр. ХХ ст. Ключові завдання: проаналізувати міфологічне мислення провідних письменників української діаспори 20 - 50-х рр.; довести результативність витвореного митцями потужного консолідуючого літературного міфу України; на матеріалі художніх текстів зробити відповідні висновки. Дослідження базується на солідній базі наукових здобутків зарубіжних та українських філософів, психологів, етнографів, антропологів, фольклористів, літературознавців і відзначається новаторським підходом до художніх текстів І. Багряного, В. Барки, У. Самчука, Т. Осьмачки, Є. Маланюка, О. Ольжича. Існуючий інструментарій архетипної критики увиразнено, систематизовано та доповнено поняттями осяяння, інсайтів, категоріями міфологічних концептів, фреймів, патернів, компонентів рефреймінгу, національних доменів, міфологічних фантомів (голограм). Доведено, що література української діаспори 20 - 50-х років ХХ ст. виробила міфологічну парадигму переваги окупованого народу над окупантом, створила код-програму України майбутнього на питомо прабатьківській землі в центрі Європи, а не України в екзилі, як це пропагували українські політики-емігранти. Українці за рубежем на сторінках діаспорної прози постають як учасники авторських і життєвих експериментів виживання у ХХ ст. Інтерпретуючи материкову Україну як сакральний простір, письменники української діаспори художньо апробували концепт сильних духом свідомих національних героїв, чим активізували потенційну готовність реального народу реалізувати власні державотворчі потуги. Літературний міф України, реалізований творчими зусиллями письменників діаспори, володів важливими ознаками вітаїстично-консолідуючого метафізичного явища, тому потужно впливає на українців навіть у наш час.

Зазначено статті, пошуковий потенціал яких спрямовано на стереометричне осмислення художньої та публіцистичної спадщини Євгена Маланюка. Висвітлено маловідомі сторінки життєвого шляху письменника, проаналізовано ідейно-естетичні первні його поетичної та публіцистичної творчості, окреслено комплекс актуальних проблем сучасного малюнкознавства.

Свого старшого сина В. Стефаник назвав на честь власного батька Семеном, що спростовує надумані умовиводи радянських літературознавців про взаємну ненависть між батьком-куркулем і сином-демократом. Середущий син отримав ім'я священника К. Гаморака, а наймолодший - ім'я сина першої дипломованої жінки-лікарки в Західній Україні С. Окуневської-Морачевської та її чоловіка В. Морачевського - Юрія. Виховання дітей було етнопедагогічним і патріотичним, вони повинні були отримати добру освіту як передумову їхньої самодостатності в зрілі роки. Умовою ставало виховання пасіонаріїв, майбутнього цвіту соборної Української держави. С. Стефаника неодноразово обирали до Верховної Ради СССР, він обіймав посаду заступника голови Ради Міністрів УРСР, був багаторічним головою Львівської обласної ради, а в останні роки життя працював директором Львівського меморіального музею Івана Франка. К. Васильович незмінно працював директором Літературно-меморіального музею В. Стефаника. Проте саме Ю. Стефаник - найталановитіший і найбільш патріотично свідомий син В. Стефаника. Мета роботи - в зусібічному розкритті постаті Ю. Стефаника.